Завтра до школи

Завтра – вересень. Пахне школою.
Свіжа фарба на зношених партах.
Купи квітів осінніх, і колами
Ходять учні, мов птахи пернаті.
Так приємно згадати хвилини ці,
Завжди радісний, добрий початок.
Хоч буває під червень хоч милиці
Підшукай, щоб лінюхів навчати.
Завтра – вересень. Пахне школою.
Не забути це свято ніколи...

Далеко від Батьківщини

Йдуть у вічність недруги і друзі.
Йде у далеч молодості цвіт.
Але пам’ять у тривожній тузі
Все тримає мрії давніх літ.
Що збулося? Що нам не збулося?
Як нам всі роки ці десь жилося
На землі чужій, але привітній?
Там, на нашій Україні рідній,
Зацвітала щовесни калина,
Солов’ї виспівували в літі.
Чи ж то наша без вини провина,
Що ми все блукали в цілім світі?
Чом тепер не летимо до неї
Разом із синами, із ріднею,
На місця омріяні, святі?
Все змінилося у цім житті.
Не знайти дитинства нам сліди.
Не напитись з юності води.
Де втішав нас мами й тата сміх,
Ми тепер чужі серед своїх.

Серпневий спогад

Серпневі зорі звабно мерехтять,
Серпневі зорі.
Таке прозоре в юності життя,
Таке прозоре.
Усе здається чистим і святим,
Нехай здається.
Серпневий спогад, у якому ти,
Теплом озветься.

Вечір

У сонних соснах сонечко осіло.
Спокійний вечір приступа несміло.
Несу на плечах тиху перевтому.
Із поля повертаюся додому.

На узбережжі

Бунтують сині хвилі в непокорі,
Буває рідко штиль у Чорнім морі.
А люди тішаться на березі піщанім,
Є романтичні зустрічі й прощання,
Їх голоси, закохані, ліричні,
Змивають хвилі, білопінні, вічні.

Голос зі сходу

Приємно чути голос мого сина.
Обізветься – і ближча Україна.
Звучить через ефір веселе слово
Про справи і дороги, про обнови,
Про меду смак, про друзів і знайомих,
Про труднощі на спадах і підйомах.
Чи світ це чує? Хай собі. Я рада,
Що через урагани й зорепади
По телефону чую з України
Бадьорий голос любої дитини.

Творчість

З простої зроблені соломи
Маленькі кошички і гноми,
Квітки, пташки, і навіть капці.
Поезія людської праці.

На волі

Далеко живемо від батьківщини.
У кожного свої на те причини.
Вростаємо у грунт на чужині.
Чи станемо «своїми» тут? О ні!
Хоч як тут будеш у життя вростати,
Не зможеш, як «тутешні» люди, стати.
Ти – емігрант. Такий у тебе статус.
До громадянства можеш ти дістатись.
І скажуть: «Громадянином став він.
Прийшов з представників чужих країн».
Де б не трудився ти, щоб заробити центи,
Як би не прагнув мови без акценту,
Чужинцем житимеш, питатимеш у долі:
Чому так дорого заплачено за волю?

Незалежність

Святкуємо Вкраїни Незалежність,
А все ж у слові маймо обережність,
Бо ще не все таке вже незалежне,
Ми ще не виграли в цій битві, як належно.

Де справедливість?

На сонечку – гарбуз гарячий,
А десь під ним – ховрах незрячий.
Щось на землі, а щось – насподі.
Де справедливість – знати годі.

Гомін України

Дівчата у стрічках барвистих
Танцюють легко, променисто.
За ними в’ються юнаки,
Мов запорізькі козаки,
Наче метелики, літають,
Химерно в танці присідають,
Втинають неймовірні штуки,
Підхоплюють дівчат на руки,
І крутять у “млиновім колі”,
Вогнисто мчать назустріч долі.

Соняшниковий фестиваль

Лавина звуків, тисячі очей,
Калейдоскоп забав, харчів, речей,
Купи, смакуй, приміряй, повтори!
Серпневе сонце припіка згори.
Усі рухливі, гомінкі, веселі.
Дитячий сміх, барвисті каруселі,
Пісні і танці, і на згадку фото!
Хтось відпочине, а комусь – робота!
Розважаться і юні, і бувалі
На цім соняшниковім фестивалі.

На спомин

Вкладаю у життя канву
Події, у яких живу.
Мережку днів кладу у спомин,
Мов сірники за піч на комин.
Колись в самотню тиху ніч
Десяток скалок вкину в піч
І спогадами підпалю,
Зігрію в думці, що люблю.
І прийде в хату щедре літо,
Ласкавим сонечком зігріте,
А з ним всі рідні голоси,
Пісні тривожної краси
Ті, що дзвенять по Україні,
Як ввійде вечір в небо синє.

Серпень запрошує

Серпень повнить соком сливи,
Сонцем розпікає ниви,
Всіх запрошує на жнива,
Де громада гомінлива...

Не така

Кажеш: я не така (як хто?)
Не таке я ношу пальто,
Чи не так заплітаю косу?
В чому тих зауважень суть?
Кажеш: я не така (як вона?)
А вона ж яка? Хто те зна?
Бог створив неповторні істоти,
Не осуджуй Його роботи.
Кажеш: я не така (як ти?)
Обійди, облети світи,
Пошукай собі двійника.
Ну, а я проживу й не така.

Пахощі полину

Полинний дух у пам’яті щось будить,
Таке близьке й тривожне. Чи згадаю?
Мов марево, бредуть навколо люди
І я між них, від спеки знемагаю.
Міцним канатом зв’язані нам руки,
Женуть нас яничари у неволю.
Трава сивіє з горя і розпуки,
Лікує рани бранцям серед поля.
Чи верне хтось до отчого порога?
Чи внуки ці кайдани обминуть?
Століттями веде курна дорога
Туди, де бранці дні неволі жнуть.

Субота

Ось субота, як субота.
Господиням є робота.
Ну, а хто в поети пнеться,
Робить те, що заманеться:
Замикається у тиші
І натхненно пише вірші.
Хоч катренчик або два:
Почуття кладе в слова.
Якнайкраще підримує,
Хай цей вірш перезимує,
А тоді вже при нагоді
Зазвучить він «у народі».

Контраст

Лихо кричить, а щастя мовчить.

Вороги

Надія й відчай –вічні вороги.
В ріці життя – два гострих береги.
Плекай надію, відчай відганяй.
І не пливи як-небудь, навмання.

Прочани

Молімось трепетно земній красі.
Ми тут прочани, світ покинем всі.
Подякуймо Творцю за ці дари,
За сонця світло сяюче згори,
За яблунь цвіт, і усмішку дитини,
За неба синього чаруючі глибини,
За хліб і мову, й молоді літа.
Наш вік земний так швидко відліта...

Видиме і невидиме

Я б не хотіла бути екстрасенсом.
В секретах доль гребтись немає сенсу,
Бо ще ж тих бід і видимих – моря.
Хай таємниці не мені зорять.
Згоріти можна від людських страждань.
Все в Божій волі і шкода гадань...

Хто вони, екстрасенси?

Серед речей домашніх і дрібниць
Ховає час багато таємниць.
Та екстрасенсам ніби-то під силу
Здобути таємниці ті з-під пилу.
Цікаві екстрасенси – що за люди?
Неначе знають, що було і буде.
Навіщо Бог таке їм відкриває,
Що іншим таємницею буває?

Спас

От і прийшов гарячий, щирий Спас.
Тримайте рукавиці прозапас.
Святіть грушки і яблука, і сливи,
І все, що Бог послав на ваші ниви.
Меди освячені у глеки наливайте,
Хвалу Всевишньому в церквах співайте.
Подякуймо, що знов прийшов до нас
У мирі й тиші цьогорічний Спас.

Закон природи

Вітає нас серпнева спека.
Здається, осінь ще далеко.
Ряхтить ранкова прохолода.
Прудка до змін щодня погода.
Гарячий день, холодна ніч.
Трава з запилених узбіч
Вже по-осінньому рудіє.
Закон природи діє...

Рух вічності

В минуле йде хвилина кожна
І повернуть її не можна.
Та все життя, мов вічний млин,
З таких складається хвилин.

Що там, далі?

Іду вперед через дзвінку ріку,
По каменях ступаю швидко й легко.
А що там далі? Доля в сповитку,
Яку з майбутнього несе мені лелека.

Спить вітрець

У пахощах терпких сумного полину
Вітрець п’янкий подмухав і заснув.

Небесний квітник

У ніч серпневу над землею
Розквітли зоряні лілеї.

Прикмети

Хмарин химерні силуети
Нам подають такі прикмети:
Пір’ясті – дощику не буде,
Пухнасті – начувайтесь, люди,
Беріть плащі і парасолі,
Бо дощ застане вас у полі.

Спекотно

Загострює серпень сухого серпа.
Дощу б хоч краплину. Земля потерпа.
Збіліли від спеки й вітрів небеса.
В мовчанні грушки наливає нам сад.