Далеко від Батьківщини

Йдуть у вічність недруги і друзі.
Йде у далеч молодості цвіт.
Але пам’ять у тривожній тузі
Все тримає мрії давніх літ.
Що збулося? Що нам не збулося?
Як нам всі роки ці десь жилося
На землі чужій, але привітній?
Там, на нашій Україні рідній,
Зацвітала щовесни калина,
Солов’ї виспівували в літі.
Чи ж то наша без вини провина,
Що ми все блукали в цілім світі?
Чом тепер не летимо до неї
Разом із синами, із ріднею,
На місця омріяні, святі?
Все змінилося у цім житті.
Не знайти дитинства нам сліди.
Не напитись з юності води.
Де втішав нас мами й тата сміх,
Ми тепер чужі серед своїх.