Пахощі полину

Полинний дух у пам’яті щось будить,
Таке близьке й тривожне. Чи згадаю?
Мов марево, бредуть навколо люди
І я між них, від спеки знемагаю.
Міцним канатом зв’язані нам руки,
Женуть нас яничари у неволю.
Трава сивіє з горя і розпуки,
Лікує рани бранцям серед поля.
Чи верне хтось до отчого порога?
Чи внуки ці кайдани обминуть?
Століттями веде курна дорога
Туди, де бранці дні неволі жнуть.