Знову те саме

Колорадський жук-татусь
Питав свого сина:
-Чи ти бачиш, що там робить
Наша Марусина?
-Принесла отруту нам
І пішла по воду,
Заколотить і розхлюпа
По всьому городу.
-А де воду набирає?
Може, таки з хати?
-Ні, з колодязя несе
Двоє відер, тату.
-До погибелі мене
Доведе Маруся.
Від холодної води
Знову простуджуся

Вдосвіта

Надворі ще світять зорі,
Ще ранкові сняться сни,
Легесенькі і прозорі,
Мов вельон красуні-весни.
Мене розбудила мрія
І втішила, мов сестра:
Допоки світання зріє-
Для вірша щаслива пора.
Відшукую рими прялку,
Що, сестро, тепер зів’єм?
Таке, щоб горіло палко,
Як двоє сердець навзаєм?
За шибкою ніч дрімає
У зоряному вінку.
А з сонної тиші лунає
Сопранове:”Кукуріку!”

Мурчик

Руденький котик хвостиком майне
І манить спати в ліжечко мене.
Ніхто не вміє муркотіть, як він,
І пригортатись до моїх колін.

Порічки

Червоні і білі порічки
Ховались від сонця й від нічки.
Та все під зелені листочки
Сплітали тугенькі віночки.
Кущі у саду на стежині
Побачила Оля маленька.
Солодкі смачні намистинки
Зривала старанно у жменьки.
А потім у ротик ховала,
Чомусь їй того було мало,
Наклала ще повні кишеньки
Й побігла до хати швиденько.
За щось зачепилася, впала,
На ніжки схопилася знову,
Порічками пофарбувала
Спідничку, святкову обнову.
Течуть із кишеньок дві річки.
Ну нащо ростуть ці порічки?

Як писати вірші

Писати вірші дуже просто
Аби тільки всі букви знав,
То й клич до себе Музу в гості
І чашку кави їй постав.
А може чаю чи там ще що,
Вона наївна, мов дитя.
Підкаже про куму, про тещу
Як написати допуття,
Як добре загострити рими,
Епітетів знайти букет.
Вона, для читачів незримо,
Складе елегію й сонет.
Але ж буває вередлива,
Насмішкувата чи глуха,
Від тих, хто пише косо-криво,
Втікає, наче від гріха.
Щоб Музу викликать іскристу,
Неси до неї серце чисте

Дві усмішки

Дві усмішки - посланці двох світів.
Один хтось іншого привабити схотів
І відчинив веселих два віконця
У світ сусідній з радості і сонця.
Дві усмішки переплелися радо,
Осяявши навколо всю громаду.
Хтось іншому всміхнувся, наче друг,
І подобрішав світ навкруг.

Про бабусь

Тані Клепач
Як то з жінок стають бабусі,
Розповідати не беруся.
Але скажу, що кожна мить
Щасливу бабцю молодить.
Посидіти б, так внучок кличе,
Вже біжимо, лишень захниче.
Для нього варимо смачне,
Вечірню казочку почнемо,
Придумуємо щось нове,
Ще Божа іскра в нас живе!
Всміхаємося цілий день,
Бува, співаємо й пісень!
Вчимо щодня їх залюбки.
Дають натхнення малюки.
Любов до внуків вироста,
Як у Марії до Христа.
Обожнюємо їх, малих,
Собою жертвуєм для них
І думаємо повсякчас:
А хто ж це зробить, окрім нас?

Широкий світ

Не тільки світу, що в вікні,
Бо за дверима - більше.
То ж не сиди, мов гриб на пні,
Коли складаєш вірші.
Переступи через поріг,
Ввійди у світ широкий,
Щоб ти відкрити людям міг
Те, що побачить око.
Красу небес і щирих слів,
Світ сонечка в росині -
Усе, що люд цінити вмів
Одвіку і донині.