Травень у Диканьці

Перейдусь по траві босоніж.
Тут ногам моїм не затісно.
Жовто зріє нарцис на осонні,
Бджілка тихо веде мудру пісню.
Буде літо, вже завтра літо
Принесе нам меди розкішні,
А покищо любов’ю налиті,
Розквітають в саду нашім вишні.

Мирний день

Одцвітає ще одна весна
Розмаїттям пишного бузку.
Довгожданий дощик почина
По краплині пісню боязку.
Десь у травах молодий чебрець
Манить бджілок на нові меди.
Стоптана стежина навпростець
Через гай і поле до води.
Жовті гусенята у ставку
Хвильками ворушать синь небес.
Ремига теля на моріжку.
Заховався в буду вірний пес.
Біле пір’я пташка понесла
Як обнову у гніздо своє.
Знов усім зозуля край села
“Многі літа” радісно кує.
Як прекрасно слухать солов’я
У саду квітучім коло хати,
Коли дня спокійна течія
І мовчать гармати.

Цвіт конвалії

Конвалії духмяний аромат
Незримо лине між дворів і хат.
Шукаємо очима диво те
І тішимось: конвалія цвіте!
Між пишним листям дзвоники малі
Вклоняються і небу, і землі
Щасливі, що покликав їх Творець
Йти до людей, як радості вінець.

Мамина усмішка

Лагідно, ніжно всміхається мама.
Квітне спориш під моїми ногами.
Вдвох ідемо у Глибоку Долину,
В нашу маленьку хатину родинну.
Вечір стрічає нас. Крадеться ніч.
Комином білим вітається піч.
Влітку кочерги мовчать й рогачі
В темнім кутку у печі на плечі.
Казочку мама розкаже мені
Й знову дорога веде нас у сні.
Кузня на пагорбі, став і криниця,
Й усмішка мамина сонячно сниться.

Пахощі бузкового цвіту

Цвіте бузок, і я з ним, наче дома,
Забуду, що живу на чужині,
Бо кожна квіточка мені знайома
І пахощі знайомі ці мені.
Пригадую, як з мамою садила
Бузковий кущ у нашому дворі,
І як було нам радісно і мило,
Коли у травні став він на порі.
Зацвів уперше рясно і духмяно,
Відкривши сотні ніжних пелюсток,
А вранці ми виходили на ганок
І поглядом вітали той куток
Тінистого навколо хати саду,
Де цвів бузок – очам ясна принада,
Краси весняної чарівний сповиток.
Сьогодні іншого, чужого беза цвіт
Із юності несе мені привіт.

Коралі

Сипле дощик намистинки
На дерева, на будинки.
Намочи в дощі сандалі,
Вибирай собі коралі.

Про каву

Пити чи не пити (каву!),
Запитаю знов лукаво.
Кажеш: кава серцю шкодить,
А біда по людях ходить.
Але вже сто літ і день
Кава тішить скрізь людей.

Жайворонкові пісні

Сиплять жайворонки з неба
Срібні нотки, мов кришталь,
І з’являється потреба
Висловити щирий жаль
За даремні нарікання
На вітри, дощі і сніг.
Весняна година рання
Стелить стежечку до ніг.
З первоцвіту працьовито
Бджілка визбира нектар
І несе у вулик “мито” –
Сонечка солодкий дар.
Квітнуть золотом кульбабки
На лужку й на моріжку,
Коник хвацько чистить лапки
Об травиночку тонку.
Пробіжися, освіжися,
Порадій новій весні,
І послухати спинися
Жайворонкові пісні.

Сонячні мрії

Розправила віти зелена верба.
У небі безмежна глибінь голуба.
Вітряк задрімав, опустивши вітрила.
В бузковім гаю квіти очі відкрили.
Здається, зима ще була тут учора.
Сьогодні – лиш хмарка серпанку прозора.
Ставок відчиняє для неба віконце,
Купається в ньому замріяне сонце.

Втіха

Така собі маленька втіха –
На хаті шифер, а не стріха.
Та як задмуть лихі вітри,
Несе і шифер догори.

Сказала чи тільки подумала?

Розчарована знов: забагато сказала.
Накипіли слова аж на денці терпіння.
Потім – вибух, політ вище хвиль білопінних.
Розлетілися дрібно, мов клекіт вокзалу.
Найгостріші упали – десь під злості колеса
Інші – тихо лягли понад річкою плесом.
Чи було щось промовлено? Тихо. Минуло.
Заколихане чарами тиші, заснуло.

Побачимо - пробачимо

Тоді добро у злі побачимо,
Як те, що мучило нас, втрачено.

Хто він?

У лабіринтах сивих днів
Старечий погляд помутнів.
Зникає пам’ять, міра часу.
Хто в нім впізнає ловеласа?

Для Наталочки

Синіють скрізь фіалочки
У нашому саду.
Букетик для Наталочки
Швиденько там знайду.
Ці весняні фіалочки –
Для донечки Наталочки.

Моїй донечці

Будь здорова й бистра, як вода в струмочку,
Будь нам щебетлива, як пташки в садочку,
Будь така хороша, як розквітла рожа,
Будь рум’яна й світла, як черешні гілка,
Будь метка й діяльна, як весняна бджілка ...

Побажання

Молитву для моєї доні
Промовлю пошепки сьогодні.
Дай, Боже, їй щасливих літ,
Щоб їй всміхався сонцем світ.

Маївка

Дзвонять у небі
Ключі пташині.
Сонячний день
Сіяє нам нині.
Йдемо молитись
Діві Пречистій.
Дружно з’єднаємось
В пісні врочистій.

Надія

Впустила в серце
Дзвінке джерельце.
Душа співає,
Неначе в раю.
Душа радіє
Добрій надії.

Настрій

Весняний день смарагдово сміється,
Теплом і радістю вливається до серця.
Пташки видзвонюють поміж гілок зелених,
Хороший настрій повертається до мене.
Розсиплю смуток на вітрах весняних,
Нехай зросте десь маками духмяними.

За північ

Ніч, наче колесо на спицях.
Рипить, скрипить, і знов не спиться.
Чому прокинулася нині?
Бо день почався в Україні.

Травнева ніч

Хвацько місяць-молодик
Між зірками пропливає.
Закосичились сади,
Й поле дихає розмаєм.
Соловейка чисті трелі,
Мов черешні на тарелі,
І кругленькі, й соковиті,
«До-ля-солями» налиті.

Вечір

Затихло все. Сідає тихий вечір
На браму вічності, зачинену для нас.
Іще ми тут, поміж людьми. Не час
Тут мовити про смерть і не до речі.
Життю радіймо, доки ми живі.
Згубився сонця промінь у траві.
Барвінок синій снить теплом у тінях.
Десь там дитинство за дверима в сінях
В куточку причаїлося, не спить,
Чекає, доки клямка заскрипить
І прийде мама втомлена з роботи,
Почне свої переднічні турботи:
Вечеря, тепле ліжко, мила казка…
Над нами мріє вічна Божа Ласка.

Чайка

Море срібно світлом грає,
Струни хвиль перебирає.
Чайка в воду крила вмочить,
Рибку вихопити хоче.
Не вдалось. Новий віраж
Стрімко крутить понад пляжем.

Перепочинок

Знов душа забажала спокою
Серед вихорів сліз і жури.
Так далеко до мрії високої,
А будення, мов камінь з гори.
Відступлюся. Нехай собі котиться.
Те, що мусить упасти, - впаде.
Знову небо на сході золотиться,
День новою надією йде.
Підростають дерева і обрії,
Наливаються вишні вогнем.
І криниця з водицею доброю
На околицю манить мене.
Двоє хлопчиків радістю світяться:
Зруб поставили на джерело.
В хаті крайній вже тісто міситься,
Щоб нести людям хліба тепло.
Потамовую втому втіхою,
Що не все так погано в нас.
Цей спочинок був тільки віхою.
А тепер - до роботи час.

Жіночі клопоти

Багато завжди є роботи вдома.
На вечір тіло огортає втома.
Бажання спокою стає сильнішим,
Тоді, звичайно, тиша наймиліша.
Спочинь і втішся: день твій був строкатий:
Садила різні квіти біля хати
Собі і людям на щоденну втіху –
Між літом і весною маєш віху.
То те, то се: і прала, й мила,
А ще пекла щось і варила,
Щось підшивала, прасувала,
Ще меблі попересувала,
Щоб відчувалась новизна –
Комфортних змін приємний знак.

Весна в Детройті

Цвітуть кульбабки. Свято для душі.
До них у трави пишні поспішім.
Далеко ми, в чужій таки сторонці.
Та ще травицю тут не живить стронцій.
Приходить сонце морем з України.
Гріє нам серце. Журимось чаїно.
Так є, як є. Що буде, те і буде...
Втішаються життям коротким люди.
Воно, як день, приходить і минає.
Цвітуть кульбабки, як у ріднім краї.

Дім Джозефа Донато

Легкий вітрець гойдає гладь води.
Родину манить літечко сюди.
Цей дім над озером зробив їх тато й дід,
Працюючи понад півсотні літ.
Для кожного затишне місце є.
Коли погідне сонечко встає,
Веселий сміх прудкої дітвори
Вихлюпується на пісок згори.
Доки творив те, що в уяві мав,
То не одну він пилку поламав.
Брав дерево міцне, немов залізо,
І з нього витинав, пиляв і різав.
Стіни і ганок, вікна, двері, дах,
Щоб сотні літ стояв дім на вітрах,
Меблі і сходи вниз, до узбережжя,
Де хвиль сріблистих звабливе безмежжя.
З любов’ю зроблене розумними руками,
Хвилює і стоїть понад віками.

Веселка

Мов нареченої посаг,
Веселка грає в небесах,
Коромисло з дощу і сонця
Несе до нашого віконця.
На теплий дощик вибігай.
Позеленіли поле й гай.
Омолодилася земля.
Пташиний щебет звеселя.
Барвистим, сонячним привітом
Веселка сяє понад світом.

Від травня до травня

Травень ходить сінокосами,
Кропить трави й віти росами,
Кличе літечко до нас,
Щоб приходило на час.
Червень фарби приготує,
Нам черешні помалює,
Липень липи цвіт духмяний
Принесе в алеї рано,
Серпень викосить пшеницю,
Спека зросить потом лиця.
Вересень услід за ним
Дзвонить дзвоником шкільним.
Жовтень золотом чарує,
Вітром листопад вирує,
Грудень землю заморозить:
Бери сани – кидай воза.
Січень снігом ніс січе,
Лютий ще лютіш пече.
Березень розбудить весну –
І природа знов воскресне.
Квітень землю уквітчає,
Щиро весну величає.
І приходить травень знову,
У поля несе обнову.

За кермом

Лечу в потоці створінь залізних,
Таких подібних і зовсім різних.
У кожнім – люди, юні і старші,
Вміло прямують в летючім марші.
Згідно вказівок глузду й дороги,
Швидко долають вітки розлогі.
Або кермуй і не думай про втому,
Або сиди коло печі вдома.

Зелене руно

Зелений травню, місяцю любові,
Цвітуть твої віночки калинові,
Бузок пишається, у стріли йде пшениця,
Ласкаве літечко зерняткам сниться.
І соловейко в яблунях співає.
Весну свою ніхто не забуває.
Весняний дощик виграє на струнах,
Немов вхопив за бороду Перуна.
Коли нап’ється радості земля,
Зелене руно душу звеселя.