Чекаю ранку

Хто заховав від сонечка ключі?
Так темно і незатишно вночі.
Чекаю, коли прийде людям ранок.
І знайде ключ, захований в серпанок.

Журливо

Журба журила журавлино.
Жмутками жаль жертовно линув.
Жовтаво жухло все навколо:
Замкнула осінь року коло.

Лють слова

Розхристано, розлючено
Ми словом інших мучимо.

Осіння ніч

Надворі стрімкий вітрище
Гуде, шаленіє, свище,
З глухим небезпечним ревом
Гойдає і ломить дерева.
Так добре у теплій хаті
Вгорнутись у сни волохаті
І хай пропливає нічка,
Як відеофільму стрічка.

Словом теплим

Позбираю на зорі
Стоси снів, бажань і мрій.
Все, що для людей приємне,
І відоме, і таємне,
Словом теплим розпишу
І на згадку залишу
Тим, хто любить, як і я,
Ніжну пісню солов’я,
Цвіт калини у діброві,
Щиру усмішку у слові.

Нічний дзвінок

Нічний дзвінок по телефону
Розбудить нагло тишу сонну.
Хтось помилково чи для жарту
Порушив сну мінливу карту.
Тепер розгадуй, хто то був,
Хто чемні правила забув.
Не так у тому завинив,
Що серед ночі подзвонив,
А тим, що не сказав ні слова.
Фігура ця дурноголова
Таки молитви потребує,
Тому, що сон мені грабує.

Ранок мрії

Ще сонна мрія дихає, зітхає.
Її прощанням ніч приколихає.
У напівсні фантазія живе,
Нарешті збудиться, повстане, оживе.
Назустріч сонцю випустить надію.
Навколо світ пробуджений радіє.
Початок ранку йде у білий день.
Виходить мрія з миром до людей.

Ключі зими

За вікном калина віти похилила.
Кетяги червоні гнуться до землі.
Осінь жовтокоса світ черлено вкрила.
Ждуть пташок угості ягідки малі.
Ночі йдуть нестримно, довші й холодніші
Заморозки в північ, падають дощі...
Сховане тепло десь у незнаній ніші.
Вже зима до влади віднайшла ключі.

Початок старості

Сіє осінь сивину на скроні,
Золотить листки дерев у кроні.
З вітром ця краса вже облітає,
Нас з початком старості вітає.

Осіння пора

Пора цвітіння хризантем,
Весіль осінняя пора,
Пора розмов, статечних тем
Про рівень щастя і добра.

Ідуть зміни

Золотом малює осінь листя.
Дні такі бентежні, урочисті
Кидають на землю світлу тінь.
Все закономірно на планеті
Йде в своїй щорічній естафеті –
Зміна трав і зміна поколінь.

Де пташиний рай?

Така незвична неприродна тиша,
Не чути щебету веселих ластів’ят.
Вітрець пір’їну на гнізді колише,
Як стан без нот, дроти сумні стоять.
Вже підросли пташата й полетіли,
За сотні миль в чужий простують край,
Тепло шукати для малого тіла.
Чи ж є у світі десь пташиний рай?

Виміри

Милі, акри, фунти, інчі, -
Вчу я виміри, ці й інші..
Пінти, унції й галони
Мають тут свої закони.
Фаренгейта тут шанують,
З ним літують і зимують.
Коли слухаєш прогноз,
То вважай, коли мороз.
Це не нуль, а тридцять два,
Ось коли мороз бува.
Всюди мірка особлива:
Кени мають тут для пива,
Капи - для води і моні,
Кар - для сина чи для доні.

Злість

У душу йде колючий гість:
Моя нестримна дика злість.
Усе згинає косо-криво,
Бо щось було несправедливе,
А я поправити не в силі,
Гризу від злості губи білі.
Колючий гостю, проминай.
У злі моїм – моя вина.
Не навчене чуття моє
Життя сприймати так, як є.

Про іскру Божу

Кожній звичайній людині
Даний для неї лиш знак,
Щось вона має єдине.
А розпізнати те як?
Кожен шукає дорогу,
Часто марнуючи дні,
Та без Його допомоги
Хто зна, чи знайде, чи ні.
Більш це не дано нікому.
Мусиш знаходити сам
Стежку від отчого дому,
Слово відкритим устам,
Справу для розуму й тіла,
Щоб то було щось твоє,
Щоби душа ним горіла
В тім, що Господь нам дає, –
Вміння щось мудре творити,
Людям і рідній землі.
Люди, як метеорити,
Світять і гаснуть в імлі.

Не будіть спогадів

Не летіть бездумно у минуле,
Де кохання перше, що заснуло.
Не будіть його ні словом, ні бажанням.
Довга відстань та: між першим і останнім.
Поміж ними старість пролягла,
Зморшки й сивина біля чола.

Із чарів ніші накрапають вірші

Пишуться знов живі рядочки-вірші,
Про все, про світ, про себе і про інших,
Про те, що важче нам із кожним роком
Відмолодитись ніби ненароком,
Правдиві мислі словом «віщувати»,
Себе в польоті птахом відчувати.
Але з душі, з таїн і чарів ніші,
Нотками-сріблом накрапають вірші.

Нам зорано на зиму

Сняться ночі під зорями
Й солов’їні пісні.
Вже на зиму нам зорано,
В сиві, пасмурні дні.
А таки з тим не мириться
Молода ще душа.
Хоч би навіть на милицяхВ юний рай поспіша.

Про старі і нові фільми

Ми буваємо голодні
На ті фільми старомодні,
Бо криваві ці, нові,
Роблять «вавку» в голові.

Посеред вівторка

Ну от і вівторок мені Бог послав.
І стільки на нього зібралося справ,
Що зранку уже починаю крутитись,
Щоб в планах на день хоча б не заблудитись.

Від понеділка

Почався понеділок.
Поставити дві крапки?
А далі хай всі дні
Стають на задні лапки?
Служіть мені всі тижня дні!
Дарма, чи спека, а чи сніг!

Сни і осінь

Восени яскраві сни
Нам приходять із весни.
І такі вони веселі,
Наче диво-каруселі.
Тепло, весело і молодо
Сни приходять замість холоду.

Мокрий пень

Марудний, клопітливий день.
Не зацвіте сьогодні пень,
Бо завмирає все старе.
Осінь дощем пеньок пере,
Вітер змітає з нього листя,
Щоб він під сніг прибрався чисто.

Сосна біля вікна

Велична сосонка зелена
Хитає вітами до мене,
Все заглядає у віконце,
Чи дощ іде, чи світить сонце.
До неба простягає віти.
Між ними шаленіє вітер.
Люблю її гілля зелене,
Немов вона зросла для мене.

Бузина

Бузина ти моя, бузина.
Чи ще хтось пам’ятає, чи зна,
Як ми ягідки пізні збирали,
Темний сік з них собі добували,
Щоб спідничку могла фарбувати
Синім соком опівночі мати,
Щоб штанці-дерунці полотняні
Чорно зблиснули в сонечку раннім...

Про амеб

У чому радощі амеби?
Щоб розділитись, якщо треба.
З одної – дві, із двох – чотири.
І вже амеб тих сотні виром.
Нуртують простаки зелені,
Незнищимі, непотопленні.
Здається, ніби без пуття,
А це також – земне життя.

Бажання

Що хочу? В небі журавля,
А чи синицю в жмені?
Все, що мені дає земля,
Все, що від тата й нені.
Річки, ліси, шляхи, поля
Та ще й луги зелені.
Найбільше волі хочу всім,
Щоб був у затишку мій дім,
Щоб був у небі кожен птах.
Нехай пернате все літа.
Мені ж, як музі, що в літах,
Хай Бог дає нові літа...

Осіння колискова

Вітри співають по-осінньому.
Дрімота ловить Мавку тінями.
Та манить шурхотом: «Засни!
Такі тут милі в лісі сни!»
Верхівки сосен в жовтні знову
Гойдають пісню колискову.

Спогад про вересень

Жовтенькі грушки, яблучка червоні.
До них, вже стиглих, тягнуться долоні.
А там, у полі вже достигли дині.
Цей дивний рай дає Господь людині,
Щоб жити в мирі й злагоді з собою.
Тепер той рай – за даллю голубою...

Посеред клопотів

Коли проблем загострюються риси,
Прийми цей день таким, як є, змирися.
Іти навпроти вітру не берися,
А якщо треба йти, то хоч пригнися.
Не піддавайся злому буревію,
Не затопчи далеку світлу мрію,
Наступний день, що вранці вже замріє,
Поправити ці клопоти зуміє.

Осінній дощ

Розляглись, причесані вітрами
Шовковисті, буйнокосі трави.
Миє дощ зелену цю красу.
Небагато в осені часу.
Помилуємося диво-кольорами,
Заховаємося за віконні рами,
Бо холодне дихання зими
Снігом вкриє літа килими.