Вогник свічі

Запалюю тонесеньку свічу,
Прошу здоров’я дітям і собі.
Я з Богом говорю, хоч і мовчу.
Стою у зосередженій юрбі.
Ми, мов єдині, але кожен сам
Повинен попросити за своє.
Тут мало місця будь-яким словам.
Ворушиться в душі, що в кого є.
З моєю поряд ще багато свіч
У жертву віддають дівочий стан.
А світ так само повний протиріч:
Щось гине перш, ніж щось нове настане.
Чи досить покаянного вогню,
Щоб випросити:"Господи, прости!"
Взяти, як він, юрбу цю за рідню
І з ними хрест свій по життю нести?
Чи досить шепотіння:"Отче наш",
Щоб мир прийшов у серце й між людей?
Віночок світла квітне з мідних чаш
І стежкою очищення веде.