Жоржини ніжаться дитинно,
Гарбуз жовтіє коло тину.
Десь тут, в саду, моя матуся,
Невтомна, у постійнім русі.
Минули вже давно ті дні.
А все живуть в душі мені,
Як дивні ліки від печалі –
Дитинства нашого причали.
Subscribe to:
Post Comments (Atom)
No comments:
Post a Comment