Дощ

Хтось лає дощ, бо день у день іде,
Немає сонця й затишку ніде,
Калюжі скрізь, краплини, як горох.
І що там, кажуть, думає той Бог?
Всміхаюся, бо я його люблю.
Травневий дощ долонями ловлю.
Такий він чистий, теплий, молодий!
Усе ж росте з землиці та з води!
Вже літній дощ намочить сінокіс
Та розчарує косаря до сліз.
На ранок сонце втішить все живе,
Туман над травами розтане, попливе...
Мов вічні чари, літня ця краса
Пишається і славить небеса.
Як вересень дощами моросить,
Не буду й тут пощади я просить.
Так добре вірші плинуть під дощем
І розмивають десь під серцем щем.
А хтось в селі не вибрав картоплі
І розумію я його жалі.
Та літо бабине утішить нас теплом,
Ще світлі дні засяють над селом.
Сльота осіння сіється згори
На голі крона й чорні стовбури.
Дерева сплять і сон їх береже,
Їм літо в пам’яті солодким міражем.
У теплій хаті вигляну з вікна
І Богу дякую за все сповна.