Померло дерево, та ще воно стоїть.
Кора зсувається, мов лицарські доспіхи.
Вже не летять до нього солов’ї
І в тінь його ніхто не йде для втіхи.
Не поїть соками його земля.
Ламає вітер немічне гілля.
Subscribe to:
Post Comments (Atom)
Романтична лірика про красу природи і людських почуттів
No comments:
Post a Comment