“Душе моя убогая, чого ти сумуєш,
чого марно плачеш?”(Тарас Шевченко)
Радуйся, душе: навколо і сонце, і квіти,
Мирне життя, синє небо, всміхаються діти,
Приязні друзі, привітні сусіди й знайомі,
Маєш поживу і в церкві, і в рідному домі,
Можеш літати думками по цілому світі,
Або із пташкою поряд гойдатись на вітті,
Прясти фантазій нитки на рожеві клубочки,
Чи подрімати хвилинку в тіні, в холодочку.
Але на те ти й душа, щоб не мати спокою.
В вирі життя все звучати струною дзвінкою,
Тіло будити щоранку і спонукати до діла,
Щоб було зроблено все так, як ти захотіла.
Душе моя, доки маю тебе, - я – людина,
Коли покинеш мене – прийде смертна година.
Subscribe to:
Post Comments (Atom)
No comments:
Post a Comment