Легкий вітрець гойдає гладь води.
Родину манить літечко сюди.
Цей дім над озером зробив їх тато й дід,
Працюючи понад півсотні літ.
Для кожного затишне місце є.
Коли погідне сонечко встає,
Веселий сміх прудкої дітвори
Вихлюпується на пісок згори.
Доки творив те, що в уяві мав,
То не одну він пилку поламав.
Брав дерево міцне, немов залізо,
І з нього витинав, пиляв і різав.
Стіни і ганок, вікна, двері, дах,
Щоб сотні літ стояв дім на вітрах,
Меблі і сходи вниз, до узбережжя,
Де хвиль сріблистих звабливе безмежжя.
З любов’ю зроблене розумними руками,
Хвилює і стоїть понад віками.
Subscribe to:
Post Comments (Atom)
No comments:
Post a Comment