Перепочинок

Знов душа забажала спокою
Серед вихорів сліз і жури.
Так далеко до мрії високої,
А будення, мов камінь з гори.
Відступлюся. Нехай собі котиться.
Те, що мусить упасти, - впаде.
Знову небо на сході золотиться,
День новою надією йде.
Підростають дерева і обрії,
Наливаються вишні вогнем.
І криниця з водицею доброю
На околицю манить мене.
Двоє хлопчиків радістю світяться:
Зруб поставили на джерело.
В хаті крайній вже тісто міситься,
Щоб нести людям хліба тепло.
Потамовую втому втіхою,
Що не все так погано в нас.
Цей спочинок був тільки віхою.
А тепер - до роботи час.